蜜桃交友

о. Як?в Шумило, ЧСВВ

У попередн?й передач? ми з’ясували, що Бог об’явля?ться в ?стор??, щоб промовити до людини зрозум?лою ?й мовою та запросити до сп?льност? з Собою. Сповнення Божого Об’явлення виявилося в особ? ?суса Христа – воплоченого Божого Слова, Який в?дкрив людин? шлях до спас?ння. У цьому еп?зод? ми поглянемо на особливост? п?знання Божого Слова кр?зь призму Святого Письма й Передання Церкви.

?дине джерело Божого Об’явлення

Говорячи про Боже Об’явлення, необх?дно зрозум?ти, якими ? джерела його п?знання. Догматична конституц?я ?? Ватиканського собору Dei Verbum не ухиля?ться в?д цього питання ?, навпаки, представля? в?дпов?дь, яка дозволя? нам переконатися в особлив?й ориг?нальност? Собору. Попередн? католицьке богослов’я визначало два джерела, на як? сл?д посилатися: Святе Письмо ? Передання (Традиц?я). Однак великою проблемою, яка так ? не була вир?шена, було розум?ння того, як одне ? друге джерело пов’язан? м?ж собою ? якою м?рою вони м?стять Об’явлення. В?дновлюючи патристичну ? середньов?чну богословську традиц?ю, документ Dei Verbum робить крок вперед ? стверджу?, що Святе Письмо ? Передання ? н?чим ?ншим, як ?диним Божим словом, переданим в р?зних формах: «Священне Передання ? Священне Писання ? т?сно пов’язан? м?ж собою ? вза?мод?ють, бо те ? те, походячи з того самого божественного джерела, якимось чином злучаються в одно ? прямують до то? само? мети. Бо Священне Писання – це Боже слово, оск?льки воно записане п?д натхненням Святого Духа; а Священне Передання те саме Боже слово, що його Христос-Господь ? Святий Дух доручили апостолам». Це визначення вказу?, що Святе Письмо ? Передання об’?днан? за сво?м зм?стом та походженням в?д ?диного Божого Слова, яке хоч пов’язане з людськими формами та звичаями, завжди залиша?ться вираженням найб?льшо? та?мниц?.

Тому Боже Слово не можна ототожнювати лише з? Святим Письмом, адже це було б зб?дненням Об’явлення, а також мало б шк?длив? насл?дки для життя Церкви. ?вангелист ?ван нагаду? наприк?нц? ?вангел??, що ?сус зд?йснив набагато б?льше, н?ж записано на папер? (?в. 21,25). Кр?м того, зм?ст чотирьох ?вангел?й до того, як був записаний, збер?гався в пам’ят? учн?в ?суса та передавався з вуст в уста, в?д одн??? громади до ?ншо?. Тому Отц? Собору, коли йдеться про Святе Письмо як слово, у латинському текст? Dei Verbum називають його «locutio», словом, яке ? сказаним, а не записаним. У цьому контекст? вартими уваги ? роздуми святого Томи Акв?нського про те, чому ?сус н?чого не написав. У сво?й в?дпов?д? Тома розкрива? глибоке значення Об’явлення як Слова Божого. В?н зазнача?, що ?сус не писав принаймн? з трьох причин: по-перше, тому, що був великим учителем ? як такий бажав, щоб Його вчення закарбувалося в серцях його учн?в. Друга причина пов’язана з глибиною Христа: В?н не зм?г би знайти в письменств? прост?р, адекватний тому багатству, яке пос?да?. ? в?дтак, щоб встановити порядок у передач?: в?д Нього до Його учн?в, а в?д них – до вс?х через форми, як? вони знайдуть, щоб надати впорядкованост? Його навчанню. Ц?нн?сть роздум?в святого Томи п?дтверджують ? сучасн? ф?лософськ? системи, як? досл?джують способи людського мислення у простор? парадигми мови, проявлено? у висловлюваннях. Той факт, що ?сус н?чого не писав, збер?га? живий характер Його слова ? не залиша? м?сця для будь-яко? форми фундаментал?зму.

У цьому контекст? варто п?дкреслити, що християнство не можна прир?внювати до «рел?г?? книги». Цей висл?в ? некоректним, оск?льки ?сну? серйозний ризик звести все виключно до Святого Письма. Безумовно, Священне Писання залиша?ться для Церкви разом з Переданням найвищим правилом ?? в?ри, однак йдеться про те, щоб н?коли не покладатися лише на письмовий текст. Об’явлення по сво?й сут? означа? сукупн?сть сл?в та д?янь Бога для людини, тобто реальн?сть, про яку пов?домля? нам Святе Письмо, та яка склада?ться з живо? передач? факт?в, под?й, сл?в, обряд?в, жест?в ? звича?в, що передаються усно в?д апостольських час?в до сьогодення. Можемо сказати, що Об’явлення виходить за меж? Святого Письма в т?й же м?р?, в як?й реальн?сть виходить за меж? новини, яка пов?домля? нам про не?. Боже Слово – це жива ? д??ва реальн?сть об’явлення Бога людин? (?с. 55,10-11; ?вр. 4,12-13), яка знаходить сво? к?нцеве ? остаточне сповнення в ?сус?, в?чному Слов? Отця (?в. 1,1; ?вр. 1,2), Який ? водночас ? посередником, ? повнотою усього Об’явлення.

Слово входить в культуру

Слово Боже ? динам?чною реальн?стю, яка входить у культуру р?зних народ?в завдяки ?вангел?зац??. Для ефективност? ц??? вза?мод?? необх?дна належна оц?нка культури, в як?й зд?йсню?ться ?вангел?зац?я. Протягом ?стор?? Церква напрацювала р?зн? критер??, щоб зробити пл?дним д?алог м?ж культурою в?ри та культурами народ?в. У цьому сенс? незм?нною парадигмою завжди ? слова й д?яння ?суса Христа, Який показу? приклад гармон?? м?ж в?рою та культурою, що завжди п?дпорядкован? мет? Божого Об’явлення.

?вангел?я розпов?да?, що ?сус ув?йшов в ?стор?ю, використовуючи для пропов?д? Божого слова форми, як? були зрозум?л? тогочасн?й культур?. З ?ншого боку, В?н використову? мову, яка часто перебувала в повному розрив? з ц??ю культурою. Христос добре усв?домлював, що сво?ю повед?нкою запроваджував нововведення. Однак В?н використовував мову, яка радикально суперечила способу мислення його сучасник?в, щоб виявити ориг?нальн?сть Божого Об’явлення. Насл?дуючи свого Вчителя, Церква також повинна переймати Його мову, яка ма? залишатися для не? непорушним критер??м. Сьогодн? не можна зм?нити мову ?суса в ?м’я поваги до культур, що означало б в?дкинення першост? Слова Божого на користь людсько? ?нтерпретац??.

Для того, щоб це про?люструвати, зупин?мося на к?лькох прикладах. Погляньмо насамперед на значення кров?, яка для ?вре?в ? потужним символом життя. У Старому Зав?т? знаходимо закон, зг?дно якого було заборонено споживати кров (пор. Бут. 9,4; Лев. 3,17). Незважаючи на це, ?сус не соромився вживати вирази, як? суперечили ментальност? Його сучасник?в: «Хто т?ло мо? ?сть ? кров мою п’?, той живе життям в?чним, ? я воскрешу його останнього дня. Бо т?ло мо? – ?жа правдива, ? кров моя – правдивий нап?й. Хто спожива? т?ло мо? ? кров мою п’?, той у мен? перебува?, а я – в ньому» (?в. 6, 54-56). Ця мова, попри ?? парадоксальн?сть, була повн?стю прийнята учнями Христа ? стала нормативною, тому що нею користувався сам ?сус. Хто м?г би зам?нити хл?б ? вино для звершення Пресвято? ?вхарист?? ?ншими речовинами, ближчими до культури певного народу, не претендуючи на зм?ну складового елементу Об’явлення? Те саме стосу?ться й ?нших рис мови ?суса. Було б нечувано зам?нити у молитв? «Отче наш» звертання «Отче» на «Мати», адже це зм?ню? саму мову, якою ?сус говорив про Бога. Тому н?хто не може зм?нити новизну Об’явлення, оск?льки воно виплива? з прямо? мови ?суса.

П?дсумовуючи, зверн?мося до навчання Папи ?вана Павла ??, який у енцикл?ц? Fides et Ratio опису? переваги ? обмеження культури щодо Об’явлення. «Жодна культура н?коли не може стати критер??м оц?нки, а тим б?льше остаточним критер??м ?стини про Боже Об’явлення, – пише Свят?ший Отець. – ?вангел?я не виступа? проти культури, тобто в зустр?ч? з культурою вона не хоче позбавити ?? властивого ?й зм?сту чи нав’язувати чуж?, не в?дпов?дн? ?й форми. Навпаки, послання, пропов?дуване християнином у св?т? та в розма?тт? культур, ? правдивою формою зв?льнення в?д будь-якого безладу, запровадженого гр?хом, а водночас це заклик до повноти ?стини. Ця зустр?ч н?чого не забира? у культур, навпаки, спонука? ?х в?дкритися перед новизною ?вангельсько? ?стини, щоб вони могли черпати з не? натхнення для подальшого розвитку».

Отож, Боже слово повинно залишатися з тим ориг?нальним, ун?кальним ? невичерпним в?дбитком значення, яке ?сус закарбував на ньому вс??ю Сво?ю особою. Його мова об’явлення Отця ? нормативною, щоб пропозиц?я спас?ння знайшла пл?дну в?дпов?дь у нашому серц?.

Б?бл?ограф?я:

?ВАН ПАВЛО ??, Енцикл?ка Fides et Ratio до ?пископ?в Католицько? Церкви про сп?вв?дношення в?ри й розуму, Св?чадо, Ки?в-Льв?в 2000, 71.

?? Ватиканський Собор, Догматична конституц?я про Боже Об'явлення «Dei Verbum» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституц??, декрети, декларац??. Коментар?, Св?чадо, Льв?в 2014, 7, 9-10, 21

R. FISICHELLA, La Rivelazione come Parola di Dio (Quaderni del Concilio, vol. 2), Shalom editrice, 2022, 31-41.