蜜桃交友

Господн?й ангел, оповитий св?тлом, просв?тлю? н?ч ? спов?ща? пастухам добру новину: «Я зв?щаю вам велику рад?сть, що буде рад?стю всього народу: Сьогодн? народився вам у м?ст? Давидов?м Спаситель, В?н же Христос Господь» (Лк 2, 10-11). Серед подиву вбогих ? сп?ву ангел?в на земл? в?дкрива?ться небо: Бог став одним з нас, щоб зробити нас такими, як В?н, з?йшов м?ж нас, щоб п?дняти нас ? повернути в об?йми Отця.

Ось у чому, сестри й браття, наша над?я. Бог ? Емману?л, В?н ? Бог-з-нами. Безмежно велике стало малим; божественне св?тло засяяло серед темряви св?ту; небесна слава з’явилася на земл?. Як? У маленькост? Дитини. ? якщо Бог приходить, нав?ть тод?, коли наш? серця схож? до вбогих ясел, тод? можемо сказати: над?я не вмерла, над?я жива й назавжди огорта? наше життя! Над?я не розчарову?.

Браття й сестри, з в?дкриттям Святих Дверей ми розпочали новий Юв?лей: кожен з нас може ув?йти в та?нство цього надзвичайного зв?щення. Це н?ч, в яку двер? над?? навст?ж в?дчинилися для св?ту; це н?ч, в яку Бог каже кожному: над?я також ? ? для тебе! Над?я ? для кожного з нас. ? не забувайте, сестри й браття, що Бог усе проща?, Бог проща? завжди. Не забувайте про це. Це спос?б, щоб зрозум?ти над?ю в Господ?.

Щоб прийняти цей дар, ми покликан? вирушити в дорогу з подивом вифле?мських пастух?в. ?вангел?? говорить, що вони, отримавши зв?стку в?д ангела, «п?шли притьмом» (Лк 2,16). Це вказ?вка для того, щоб наново в?днайти втрачену над?ю, оновити ?? в соб?, пос?яти ?? в спустошеннях нашого часу ? нашого св?ту: притьмом. В нас час ? багато спустошень. Згадаймо про в?йни, про обстр?люваних д?тей, про бомби, що падають на школи та л?карн?. Не звол?кати, не спов?льнювати крок, але дозволити привабити себе доброю новиною.

Йд?мо притьмом, щоб побачити Господа, Який народився для нас, з легким ? в?дкритим серцем, готовим до зустр?ч?, щоб пот?м зум?ти вт?лювати над?ю в ситуац?ях нашого життя. В цьому поляга? наше завдання: вт?лювати над?ю в р?зних житт?вих ситуац?ях. Бо християнська над?я – це не щасливий к?нець, якого потр?бно пасивно чекати, це не хеп?енд з ф?льму: це об?тниця Господа, яку ми повинн? прийняти тут ? тепер, на ц?й земл?, яка стражда? ? стогне. Тому вона вимага? в?д нас не звол?кати, не втягуватися в звички, не затримуватися в посередност? та л?нощах; вона просить нас, як сказав би святий Августин, обурюватися тим, що ? неправильним, ? мати в?двагу це зм?нювати; вона вимага?, щоб ми стали паломниками в пошуках ?стини, мр?йниками, як? н?коли не втомлюються, ж?нками ? чолов?ками, як? дозволяють Бож?й мр?? непоко?ти ?х, мр?? про новий св?т, де панують мир ? справедлив?сть.

Вч?мося, навч?мося з прикладу пастух?в: над?я, яка народжу?ться ц??? ноч?, не терпить безд?яльност? сидячого життя й л?нощ?в тих, хто влаштувався у власному комфорт?, бо багатьом з нас загрожу? небезпека влаштуватися в нашому комфорт?; над?я не допуска? фальшиво? розсудливост? тих, хто не ризику?, боячись себе скомпрометувати, ? розрахунку тих, хто дума? лише про себе самих; над?я несум?сна з? спок?йним життям тих, хто не п?дносить свого голосу проти зла й несправедливост?, як? на сво?й шк?р? в?дчувають найубог?ш?. Навпаки, християнська над?я, заохочуючи нас до терпеливого оч?кування Божого Царства, яке пророста? ? зроста?, вимага? в?д нас в?дваги вже сьогодн? випереджати цю об?тницю, через нашу в?дпов?дальн?сть, але не лише через не?, але також через наше сп?вчуття. Тож можливо варту? замислитися над сво?ю сп?вчутлив?стю: чи маю сп?вчуття, чи вм?ю терп?ти з ?ншим? Подумаймо.

Дивлячись на те, як ми часто влаштову?мося в цьому св?т?, пристосовуючись до його ментальност?, один чудовий священник-письменник ось так молився на Р?здво: «Господи, прошу в Тебе трохи страждання, трохи неспокою, трохи докор?в сумл?ння. На Р?здво я хот?в би почуватися невдоволеним. Радим, але також незадоволеним. Щасливим через те, що робиш Ти, невдоволеним через в?дсутн?сть мо?х в?дпов?дей. Усунь, будь ласка, наш фальшивий спок?й ? вклади в наш? пост?йно переповнен? «ясла» жмут терня. Вклади в наш? душ? бажання чогось ?ншого» (A. Pronzato, “Р?здвяна новена”). Прагнути «чогось ?ншого», не стояти на м?сц?. Не забуваймо, що стояча вода псу?ться першою.

Християнська над?я ? саме тим «чимось ?ншим», яке вимага? в?д нас рухатися «притьмом». Справд?, в?д нас, Господн?х учн?в, вимага?ться в?днайти в Ньому нашу найб?льшу над?ю, а в?дтак без звол?кання нести ??, як паломники св?тла, у темряву св?ту.

Браття й сестри, в цьому поляга? Юв?лей, це – час над??! В?н заохочу? нас наново в?дкрити рад?сть зустр?ч? з Господом, кличе нас до духовного оновлення та доруча? нам перем?нювати св?т, щоб цей час справд? став юв?лейним: нехай же стане таким для нашо? матер? Земл?, спотворено? лог?кою наживи; нехай же стане таким для найб?дн?ших кра?н, обтяжених несправедливими боргами; нехай же стане таким для вс?х тих, хто перебува? в полон? старих ? нових форм рабства.

Нам, ус?м нам, доручено дар ? зобов'язання нести над?ю там, де вона загубилася: туди, де життя поранене, в зраджен? оч?кування, розбит? мр??, у поразки, що вщент розбивають серце; у втому тих, хто б?льше не да? соб? ради, серед г?рко? самотност? тих, хто в?дчува? себе переможеним, у страждання, що ви?дають душу; у довг?, порожн? дн? в'язн?в, у т?сн?, холодн? к?мнати убогих, у м?сця, осквернен? в?йною ? насильством. Нести туди над?ю, с?яти там над?ю.

Юв?лей розпочина?ться для того, щоб ус?м була дарована, над?я над?я ?вангел?я, над?я любов?, над?я прощення.

? повертаймося до вертепу, див?мося на вертеп, див?мося на н?жн?сть Бога, яка проявля?ться в обличч? Дитятка ?суса, запитуймо себе: «Чи ? в нашому серц? це оч?кування? Чи ? в нашому серц? ця над?я? [...] Споглядаючи люб’язн?сть Бога, Який перемага? нашу недов?ру й наш? побоювання, ми також спогляда?мо велич над??, яка нас чека?. [...] Нехай же це бачення над?? осв?тлю? наш щоденний шлях» (C. M. Martini, Р?здвяна пропов?дь, 1980).

Сестро, брате, в цю н?ч саме для тебе в?дкриваються «свят? двер?» Божого серця. ?сус, Бог-з-нами, народжу?ться для тебе, для мене, для нас, для кожно? людини. ? з Ним розкв?та? рад?сть, з Ним життя зм?ню?ться, з Ним над?я не розчарову?.